Start    Kontakt    Mapa strony  

Prezentacja projektu
Kalendarium imprez
Miasto Dynów Miasto Kulików Kronika realizacji projektu
Materiały informacyjne
Baza ofert turystycznych
Linki

Місто Куликів має багатовікову історію.
За переказами назву поселенню Куликів дано через наявність птахів куликів, що селились на островах великого озера, яке було на місці сучасного міста. Навпаки, інша версія виводить назву не від найменування птахів, а від прізвища Кулик.
Дослідження етнонімів Винники, Кунин, Куликів, Туринка засвідчують, що за княжої доби це вже були урядові села, які належали до відомого двору Щекотина, яке згадується в Галицько-Волинському літописі 1242 року.

Місто Куликів виникло на місці давньоруського городища XI-XII століття біля 900 років тому. Перша документальна згадка про Куликів датується 1399 роком. У цьому році Галицький архієпископ Яків підтвердив акт заснування костела. Цей документ був опублікований у 1861 р. До речі, в цьому документі згадується також Львів, Кротошин, Костеїв і Зашків.
В архівних матеріалах зберігався пергаментний документ, виданий 23 лютого 1431 р. у Самборі королем Владиславом Ягайлом, в якому говориться про те, що місто (Бощ) Куликів (разом з селами Збоїсками, Милятином і Межигірцями) було передано Іванові з Конецполя як нагорода за довголітню службу і як заклад за позичені королем 300 гривнів. У цьому документі на зворотній стороні заслуговує на увагу напис: «Бощ або Куликів». Практично це один з документів, де фігурує подвійна назва міста. Оригінал грамоти в XIX ст. зберігався в закладі ім. Оссолінських у Львові і, на превеликий жаль, до наших днів не дійшов. Цей документ було опубліковано в 1875 р.
На протязі кількох століть Куликів переходив від одних власників до інших. Він належав і представникам династії Куликівських, і Гербуртам-Одновським, і Костянтину Корнякту, і Собєським, і Муравським, і Радзивілам.
Ян Собєський поселив у Куликові турецьких і татарських бранців (взятих у полон під Обертином). Він заклав фабрику бурків і коців, у виробництві яких брали участь вязні-ремісники. Місцеве населення займалося овочівництвом і садівництвом. У місті були свої кушнірі, шевці, пекарі, різники. Тут виготовляли прекрасні меди (напої), виткали запашний і знаний на пів-Європи куликівський хліб. Куликів був містом ярмарків.
Переважну більшість населення у всі часи становили українці.
У давні часи Куликів був містом, про що свідчать документи з 1431 року, та містом-фортецею, що підтверджують документи і такі топоніми, як Вали, Загорода, Львівське, Белзьке або Жовківське передмістя. У 1433 році Куликів вже був квітучим містом. Це місто мало сильно укріплений замок (збудований родиною Гербуртів-Одновських), рештки якого (земляні бастіони) служать тепер трибунами міського стадіону, та оборонний костел Св. Миколая, збудований у 1538 році. Ціле місто було оточене валами, на яких зводились дерев'яні огорожі з вежами, які закріплювались за окремими міськими цехами. Води, що омивали його з трьох сторін, робили місто неприступним для ворогів. Через Куликів проходив шлях зі Львова на Волинь, яким проїжджало багато відомих на той час історичних осіб. Місто мало свій герб.
З 1569 року Куликів мав Магдебурзьке право, що підтвердив у 1690 році король Ян III, яке в свою чергу надавало право самоврядування місту і закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників, а також надавало право міщанам будувати потужні фортифікації, що забезпечувало оборону міста. А це в свою чергу сприяло розвитку торгівлі, ремесел, освіти та збільшенню населення міста.
Куликів має цінну пам'ятку архітектури — костел Св. Миколая, збудований у 1538 році на місці дерев’яного коштом Миколи Гербурта-Одновського. Спочатку був однонавовий, до якого в 70-х роках XVI ст. добудовано по дві бічні квадратні в плані каплиці для сполучення з навою, виконані широкі стрільчаті отвори в стінах. Костел в значній мірі втратив початковий вигляд внаслідок переробки склепінь та віконних прорізів, тинькування відкритої раніше кладки стін. Від готичної споруди збереглися рідкісні для України ступінчатий фронтон, стрільчате вікно та портал на західному фасаді. Фронтон розчленований тягами на прямокутні поля. Костел мав оборонний характер. Ще у XIX ст. у верхній частині стін проглядалися бійниці. Костел збудований з цегли та ламаного каменю.
При реставрації 1854 року інтер'єр розписаний художником А. Качмарським. Пізніша реставрація виконувалась у 1901-1928 роках.
Костел мав копії картин Джотто, Тиціана та інших італійських художників.
Архітектурна пам'ятка належить до цікавих творів готичного стилю і є під охороною Української держави.
Німецький дипломат Ульріх фон Вердум у своєму «Щоденнику» 5 грудня 1670 року, описуючи свою подорож зі Львова до Жовкви попід Брюховицькі гори і далі пише: «.. Гора ця поросла бучиною. З неї по правому боці видно посеред родючих грунтів містечко Куликів. Зовсім пізно увечері дістались через болота до Жовкви...»
У давнину місто Куликів займало дуже вигідне ландшафтне положення. З часом ландшафт місцевості змінювався: осушувались болота, міліли води, руйнувались загати на річках та греблі. Від давніх часів залишились такі топоніми як Стави, Гребля. Ставами називають сіножаті на місці колишніх водойм, а Греблею – частину дороги (магістралі) Львів-Жовква в Куликові на відрізку млин - міст на річці Думний Потік. До речі, млин колись був водяним. Водойма та гребля добре проглядається на австрійській карті Галичини та Лодомерії 1779-1782 років. Напевно, перебуваючи у Куликові і оглядаючи водяне плесо і чудову панораму — вид на Куликів, відомий на той час польський поет і рисувальник Богуш Стенчинський  (1828-1890) виконав рисунок, а пізніше і літографію «Куликів біля Жовкви». Богуш Стенчинський залишив по собі багато рисунків та літографій з видами сіл і міст Галичини.
У 1834 р. у Куликові перебував відомий на той час архітектор, художник, рисувальник та дослідник фольклору Юрій (Георгій) Глоговський (1777-1838). Як результат свого перебування він залишив нам дві акварелі «Селянин з Куликова» та «Жінка з Куликова», на яких зображено український народний одяг. Малюнки з натури становлять цінний історико-реконструктивний матеріал одягу населення міста Куликова на початку XIX ст. Крім цього, вони дають можливість оцінити професійну орієнтованість та соціальний стан народних типів.
Акварелі знаходяться у колекції робіт Ю. Глаговського у відділі мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.
Церковне життя в Куликові розпочалося, ймовірно, з моменту виникнення поселення. На превеликий жаль, не збереглося жодних джерельних згадок про це життя, як і про найдавніші храми, які в XV ст. належали до Галицької, а пізніше — до Львівської єпархії. З 1787 р. Храми Куликова належать до Перемиської єпархії. На сьогоднішній час храми Куликова та Куликівського деканату належать до Львівської архиєпархії УГКЦ. В давнину храми в селах та містах будували з дерева. Вони були недовговічними — їх часто нищив вогонь та ворожа навала. На даний час у Куликові маємо два муровані храми — церкву Успення Пр. Богородиці та церкву Св. Дмитра Української Греко-католицької Церкви.
Найдавніша згадка про церкву Успення Пр. Богородиці, розташовану в центрі міста, відноситься до 1515р. Згідно з актом візитації 1763 р. церква у цьому році отримала привілей від королевича Якова Людвіга, а також до церкви було приєднано території «Монастиря великого і малого» після ліквідації у 1744 р. жіночого монастиря василіянок, який існував тут у ХVІІ-ХVIII ст. У 1799 р. згоріла тодішня дерев'яна церква. Нову церкву з соснового дерева на дубових підвалинах було збудовано громадським коштом у 1801 р. Церква знаходилась на місці теперішньої школи. У 1898 р. посвячено наріжний камінь під нову муровану святиню, збудовану, ймовірно, за проектом Сильвестра Гавришкевича у 1901 р. У 1906 р.  проект іконостасу виконав Петро Герасимович.
У 1926-27 рр. церква була розмальована відомими українськими художниками Павлом Ковжуном, Михайлом Осінчуком та Едуардом Козаком. В люкарнах барабану однієї з південних фасадних бань встановлено годинник. У північній вежі церкви розміщена дзвіниця. Наприкінці другої світової війни церкву було частково пошкоджено (погоріли бані).
Церква Св. Дмитра розташована на Жовківському (колись Белзькому) передмісті. Перша дерев'яна церква на Белзькому передмісті була збудована у 1709 р. коштом громади. Церква у 1721 р. отримала привілей від королевича Костянтина Собєського. У 1880 р. була зведена нова церква за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича, яку освятив митрополит Йосиф Сембратович. Церква згоріла в кінці XIX ст. У 1900 р. на її місці зведено новий мурований храм, очевидно, за проектом архітектора Василя Нагірного. Поруч з церквою збудована стінна мурована дзвіниця. Після другої світової війни церква була зачинена. Передана церковній громаді у 1989 р.
Активними були куликівці під час Хмельниччини і в часи пізніших визвольних змагань. Багато з них були в рядах Січових Стрільців, УГА, в ОУН та УПА, десятки куликівців поклали свої голови за незалежність України.
Однією з перших в Жовківському повіті було засновано читальню в Куликові, а згодом виникла культурно-просвітницьку організацію «Просвіта».
Такі відомі постаті, як географ Самсон Бльох, батько братів Лепких о. Сильвестр, батько відомого у світі співака, диригента та композитора Євгена-Ореста Садовського о. Іван, просвітянський діяч Степан Шах, педагог минулого Степан Татух, українська письменниця, авторка збірки «Бузькове зілля» та чудових поезій про Куликів Агата Турчинська, усі вони - уродженці міста Куликова. Народний артист України Богдан Ступка також пішов у велику дорогу з нашого міста.
Хвилюючі події пережили мешканці міста в 1989-1991 рр. На руїнах Радянського Союзу почала будуватись Українська держава. Вийшла з підпілля Українська Греко-католицька Церква. На хвилях національне-патріотичного піднесення в Куликові виникають «Товариство української мови ім. Тараса Шевченка», «Меморіал» та громадсько-політична організація «Народний Рух України».
На перших демократичних виборах та Референдумі 1 грудня 1991 р. жителі Куликова одностайно проголосували за Соборну Незалежну Демократичну Українську Державу.
Куликів - центр селищної Ради, розташований за 12 км обласного центру м. Львова, за 12 км від районного центру м. Жовкви і за 3 км від залізничної станції Куликів. Через Куликів проходить автомагістраль Львів-Варшава.
Розташований Куликів в районі Пасмового (Грядового) Побужжя, яке характеризується підвищенням у вигляді пологих пасм (гряд), які пролягають паралельно одне до одного з заходу на схід (Винниківське, Малехівське, Грядівське, Куликівське, Смереківське), що чергуються з широкими долинами. Абсолютна висота Куликівського пасма не перевищує 284 метрів над рівнем моря. Через Куликів протікає невелика річка Думний Потік (басейн Західного Бугу). За кліматичними умовами Куликів відноситься до атлантико-континентальної області.
 
  "Niniejszy dokument powstał przy wsparciu finansowym Unii Europejskiej.
Wyłączną odpowiedzialność za treść niniejszego dokumentu ponosi Urząd Miejski w Dynowie i w żadnym razie
nie może ona być utożsamiana z oficjalnym stanowiskiem Unii Europejskiej."